Сайт наразі у процесі наповнення. Триває бета-тестування.Сайт наразі у процесі наповнення. Триває бета-тестування.Сайт наразі у процесі наповнення. Триває бета-тестування.Сайт наразі у процесі наповнення. Триває бета-тестування.Сайт наразі у процесі наповнення. Триває бета-тестування.Сайт наразі у процесі наповнення. Триває бета-тестування.

Налаштування доступності

Розмір шрифту

Контрастність

Як говорити та взаємодіяти з людиною з ампутацією: поради експертів НМУ

Люди з ампутаціями є частиною нашого повсякденного життя. Вони навчаються, працюють, будують кар’єру, спілкуються, займаються спортом і беруть активну участь у житті суспільства. Водночас у суспільстві досі можуть виникати незручність, розгубленість або невпевненість щодо того, як коректно спілкуватися з людиною, яка має ампутацію. Чи доречно запитувати про травму? Коли можна запропонувати допомогу? Яких слів краще уникати? На ці та інші запитання відповідає директорка Навчально-наукового центру неперервної професійної освіти Інституту післядипломної освіти НМУ Леся Лимар.

Найважливіше правило взаємодії з людиною з інвалідністю не відрізняється від принципів спілкування з будь-ким іншим: поважайте співрозмовника, його гідність, приватність і право самостійно визначати власні межі.

Не варто сприймати людину виключно крізь призму її травми чи інвалідності. Ампутація є частиною її життєвого досвіду, але не визначає особистість, здібності, професійні якості чи інтереси.

Під час розмови звертайтеся безпосередньо до людини, підтримуйте природний зоровий контакт і спілкуйтеся так само невимушено, як з іншими людьми. Звичайна розмова про навчання, роботу, хобі чи повсякденні справи цілком доречна.

Не потрібно без запрошення переводити розмову на тему травми, ампутації або протезування. Якщо людина сама захоче розповісти про свій досвід, вона зробить це тоді, коли почуватиметься комфортно.

Слова мають значення

Мова формує ставлення до людини, тому важливо обирати нейтральні та коректні формулювання.

Доречно говорити:

  • «людина з ампутацією»;
  • «людина з ампутованою кінцівкою»;
  • «людина, яка користується протезом».

Варто відмовитися від слів і висловів, які принижують гідність, стигматизують або зводять людину лише до її фізичного стану. Зокрема, недоречними є слова на кшталт «каліка», «безногий», «неповноцінний», а також використання назв засобів пересування як характеристики самої людини.

Просте правило допомагає уникати багатьох помилок: описуйте людину через її особистість, а не через діагноз, травму чи спосіб пересування.

Поважайте особистий простір

Протез, милиці, крісло колісне та інші засоби мобільності — не просто предмети, які допомагають людині пересуватися. Вони є частиною її особистого простору.

Тому не варто без дозволу:

  • торкатися протеза або ампутованої кінцівки;
  • розглядати протез чи фотографувати його;
  • брати або пересувати милиці;
  • переміщувати крісло колісне;
  • втручатися в спосіб, у який людина пересувається чи виконує певну дію.

Навіть якщо засіб мобільності стоїть так, що вам незручно пройти, спочатку попросіть людину його пересунути.

Так само не варто без запрошення розпитувати про обставини травми. Питання «Як це сталося?» може здаватися звичайною цікавістю, однак для людини воно може бути надто особистим або повертати до травматичного досвіду.

Важливо також не порівнювати одну людину з іншими людьми з ампутаціями. Досвід кожного є індивідуальним: відрізняються обставини травми, процес відновлення, адаптація, ставлення до протезування та повсякденні потреби.

Не допомагайте без запиту

Однією з найпоширеніших помилок є припущення, що людині з ампутацією обов’язково потрібна допомога.

Насправді непрохана допомога може виявитися не лише непотрібною, а й створити незручність або навіть становити небезпеку. Людина може самостійно виконувати певну дію, а втручання з боку іншого може порушити її рівновагу чи ускладнити ситуацію.

Тому найкращий варіант — спочатку запитати:

«Чи потрібна вам допомога?»

Якщо відповідь позитивна, уточніть:

«Як саме я можу вам допомогти?»

Не варто самостійно вирішувати, що саме потрібно зробити. Людина найкраще знає власні потреби й може чітко пояснити, якої допомоги очікує.

Якщо ж людина відмовилася, достатньо спокійно прийняти її відповідь. Наприклад: «Добре. Якщо знадобиться допомога — звертайтеся».

Наполягати, переконувати або демонструвати образу через відмову не потрібно.

Інша ситуація — безпосередня загроза життю чи здоров’ю. Якщо людині загрожує небезпека і втручання необхідне, щоб запобігти нещасному випадку, діяти потрібно відповідно до ситуації.

Фрази, яких краще уникати

Іноді бажання підтримати людину може призвести до слів, які, навпаки, викликають дискомфорт.

Не найкращим вибором є вислови на кшталт:

  • «Бідолаха»;
  • «Добре, що хоча б живі»;
  • «Ви справжній герой»;
  • «Я чудово вас розумію»;
  • «Як це сталося?»;
  • «Все буде добре».

Навіть якщо такі фрази сказані з добрими намірами, вони можуть звучати як жалість, знецінення пережитого досвіду або нав’язування власного бачення ситуації.

Особливо обережно варто використовувати слова про героїзм. Людина не повинна відчувати, що через інвалідність її автоматично сприймають як винятковий об’єкт захоплення чи співчуття.

Натомість найкраще працюють прості речі — уважність, повага та природне спілкування без зайвого акцентування на відмінностях.

Якщо ви все ж випадково сказали щось недоречне, не потрібно перетворювати ситуацію на тривале виправдання. Достатньо коротко визнати помилку: «Перепрошую, це прозвучало недоречно».Після цього можна просто продовжити розмову.

Гумор — лише з урахуванням контексту

Деякі люди можуть жартувати про власну травму або ампутацію. Для них такий гумор може бути одним зі способів пережити складний досвід, знизити напругу чи повернути собі відчуття контролю над ситуацією.

Однак це не означає, що співрозмовник автоматично може підтримувати такі жарти.

Якщо ви недостатньо добре знаєте людину, краще не поспішати жартувати на тему її травми. Те, що є комфортним і прийнятним для самої людини, може бути недоречним у вустах малознайомого співрозмовника.

Основне правило – повага без зайвого акценту

Коректна взаємодія з людиною з ампутацією не потребує складних правил. У її основі — звичайні принципи людського спілкування: повага до гідності, рівність, тактовність, емпатія та визнання права людини на самостійність.

Не потрібно боятися спілкуватися чи надмірно контролювати кожне слово. Водночас важливо пам’ятати про особисті межі, не робити припущень щодо потреб людини та не нав’язувати допомогу.

Людина з ампутацією — це насамперед людина, а не її травма, протез чи спосіб пересування. Саме з цього розуміння і варто починати будь-яку взаємодію.

Поділитися: